TBS Boot Camp-2019 – знайомство нової групи. Як це було


автор tbs
Подія, на яку одні чекали з нетерпінням, хтось планував деталі та готувався, а інші, абсолютно не розуміючи, що ж то таке має бути, добирались з різних міст. Boot Camp для нового набору Тернопільської бізнес-школи.
Вже традиційний для нашої спільноти спосіб познайомитись із новими студентами, налаштуватись на продуктивну роботу та, звісно ж, відпочити і зарядитись нереальними емоціями. Це задача “мінімум”. А в реальності відбувається ось що: ще вчора незнайомі між собою люди стають справжніми друзями, з набору дивних слів створюються круті бізнес-проекти, а вже на другий день плануються наступні спільні збірки. Бо подібні речі хочеться повторювати знову і знову. Але так було не одразу.
Психологи, представники аграрної галузі, туристична сфера, освіта – група цього року зібралась цікава. У когось вже добре налагоджений серйозний бізнес, дехто має декілька розпочатих проектів, хтось лише на старті свого бізнес-шляху, всі дуже амбітні й вмотивовані. Проте, це все десь там, у Тернополі чи Києві, ну хоча б в онлайні, а на початку це була лише група людей, яких привезли в село біля річки, де “не ловить” мобільний зв’язок, з сусідів лише вівці, свині та декілька собак, а головний на господарстві цікавої породи поважний кіт. Якщо не головний, то не остання особа так точно.
Ну от, приїхали, поселились. А що робити – незрозуміло. І інтернету немає. Спільних тем поки що також немає. Напруга наростає. Десь у цей самий час четверо випускників ТБШ минулих років, які й мали їм допомогти у пошуку спільних тем і підготувати програму тімбілдингу, побачили по дорозі “ті самі снопи сіна, на яких всі фотографуються для Instagram” і 20 хвилин відставання перетворили на годину, а то й більше. Тому коли, нарешті, приїхали на місце, то застали атмосферу, в якій, як то кажуть, повітря можна ножем різати. Непроста задачка.
По плану, від обіду до початку перших занять з естонськими викладачами, було дві години для того, щоб змінити думки новачків від “що я тут роблю і хто ці всі дивні люди?” до “зупиніть хтось час, ми не встигли наговоритись”.Як результат, деякі учасники таки запізнились на заняття (здогадайтесь з якої причини). До вправ на довіру і знайомств додались завдання на креативність від Марта Кікаса, презентація легендарного Джорджіо та перші командні досягнення з зефіром. На вечерю вже йшли всі в піднесеному настрої, групою, все обговорюючи та обговорюючи нові ідеї, плани й щоразу виникаючі спільні теми.
Варто додати, що місце для Boot Camp цьогоріч також було особливе. Територія колишнього колгоспу – Кузня “Уніж” – завдяки неабиякій креативності, патріотизму та прогресивності власника Владислава Кириченка, стала місцем проведення фестивалів, таборів та різних активностей, яке об’єднує тих людей нашої країни, що готові до змін, розвитку та фізичної праці. Лінивим та байдужим тут не місце. В цьому переконались і ми. Бо одна справа кудись піти у ресторан і замовити їжу, і зовсім інша, коли кожен залучений у процесі створення кулінарного дива: чоловіки розводять багаття та колють дрова, сам Владислав готує м’ясо, дівчата ріжуть овочі і все це на фоні дощу, з смачнющим вином та розмовами про все на світі. І коли, втомлені, але щасливі, сіли до столу, то на декілька хвилин запанувала тиша. Бо які там слова, якщо перед тобою таке смачне м’ясо?
А потім можна знову говорити, співати, а ще задати Владиславу стільки запитань, на скільки вистачить часу. Це людина з досвідом у великому бізнесі, чітким баченням суспільних процесів, нестримною енергією і дуже неординарним мисленням та ідеями. Інколи не вкладається в голові, як це все поєднується в одній людині. (Щоправда, чим більше запитань ставити – тим більше нових з’являється). А якщо взяти участь в ініційованій ним дискусії, наприклад, на наступний день, вже з шашликами, то можна бути певним – без наслідків це не залишиться. Іще два дні пройшли непомітно. Насичене навчання з дуже цікавими результатами по закінченню, сформованими робочими групами та чіткими планами на майбутнє змінювали ігри у волейбол, прогулянки до річки, в сад за яблуками та малиною, розмови з однодумцями, обмін ідеями та думками.
Повертаючись у Тернопіль, у розмові, виникло запитання “Як це можливо, що настільки різні люди виявились такими близькими по духу та схожими?”. В іншій розмові прозвучала цікава пропозиція спільного зимового відпочинку. А ще інші розмови тривали та по поверненню, бо ця група тепер ловить кожну можливість спільного проведення часу. Бо це все було невипадково. Невипадкові люди. Невипадкове місце. Невипадковий час.
Студенти ТБШ, вітаємо вас з успішним стартом! Ви круті, прийшла пора це показати всьому світу.